Paper Mario 64 - finally done. не можу сказати що з ентузіазмом завершував гру, тому що, на мій погляд, тутешня історія, геймплей та різноманіття ігрових ситуацій не виправдовують високий хронометраж гри в 25-30 годин.

з цього боку Super Mario RPG з її 12-15 годинами на проходження і засиллям міні ігр і унікальних ситуацій сприймався більш динамічним і захопливим оповіданням.

ну і взагалі не очікував що Mario RPG і Paper Mario будуть настільки несхожими один на одного іграми.

в Paper Mario прикольніший арт, бойовка, яка не дивлячись на обмеження в лише 2-х активних персів, має адекватніший рівень складності, де тобі треба хоч трохи обдумувати стратегію і використання обмежених малим інвентарем ресурсів, а не ліниво клацати одні й ті ж самі комбінації і юзати безмежну кількість айтемів, як в Mario RPG. також активне використання унікальних скілів напарників поза боєм - круто урізноманітнює експлорінг, а поява хоч якоїсь мінімальної інерції в стрибках робить платформінг секції не такими дупорозривними.

в Mario RPG, поза вже згаданих переваг, безперечно крутіша музика за авторством Йоко Шимомури - вона була помітно більш яскравою, поєднуючи нові виразні треки з несподіваними інтерпретаціями класичних тем Конджи Кондо.

як підсумок: якісний перший крок в своєрідній серії RPG про Mario (якщо не беремо до уваги Mario RPG, який все ж таки робила Square), у якого є свої унікальні: стиль, ігрові механіки, бойова система і перспективні ідеї з поєдання рпг елементів, платформінгу та структури мап, що нагадує метроідванію на дуууууууже сильних мінімалках. Це надає грі свій особливий характер, що виокремлює її від класичних JRPG, по канонам яких, здебільшого, працює Super Mario RPG. дуже цікаво як гра розвинулась у сіквелі і думаю скоро це дізнаюсь, карік вже лежить чекає свого часу.

Cocoon - новий пазл платформер від Джеппе Карлсена - гейм-директора, якого мало хто знає, але, певен, багато хто грав у його творіння, такі як Limbo і Inside. Ці пазл платформери з характерним візуальним стилем, густою атмосферою та екзистенційним підтекстом були і залишаються перлинами інді сцени, і нове творіння цього автора продовжує традицію і досягає нової вершини в творчості Карлсена.

На минулорічному The Game Awards, Cocoon отримав нагороду за "Кращій Indie дебют", що трохи не стикується з вражаючим послужним списком її гейм-директора, але формально має сенс, так як компанія-розробник гри, Geometric Interactive, була сформована в 2016 році, після того як Карлсен та його колега Джейкоб Шмідт покинули Playdead Games, за стінками котрої і було створено два попередніх шедеври цих авторів.

Навіть така, з першого погляду, скромна нагорода вартує чимало, коли конкуренція на indie сцені з кожним роком не зменшується, а навпаки, тільки шириться. Тому через всі вишезазначені факти я очікував від гри чогось особливого. Чогось, що вразить мене так само як колись Inside і, хай і в меншій мірі, Limbo. І нарешті я можу сказати що отримав не тільки це, а навіть більше.

Cocoon з перших секунд вражає своїм візуальним стилем. Гравця всюди оточують форми, об'єкти, текстури, які не схожі ні на що з нашого світу. Своєю ефективністю в створенні атмосфери абсолютно чужого, насправді інопланетного виміру гра нагадує Outer Wilds, але йде навіть далі і в тому числі за рахунок безкомпромісної якості анімацій, робить цей чудернацький світ по-справжньому живим і непередбачуваним.

Геймплей в Cocoon складається з лінійного дослідження наявних світів і вирішення пазлів. І не зважаючи на вражаючої якості аудіо-візуал і все що з ним пов'язано, саме левел-дизайн і пазл-дизайн залишають найбільші враження і захват.

Головоломки не мають занадто високої складності, при цьому елегантність і креативність їх виконання не припиняє вражати під час всього проходження. Головні механіки в грі спойлерити не бачу сенсу. Скажу лише, що коли гра презентує черговий концепт довколо котрого відбувається вирішення наступних груп пазлів, не захоплюватися винахідливістю дизайнерів, що часто межує з геніальністю, просто неможливо. І саме в ці моменти, коли вас відвідуватиме усвідомлення механіки роботи даних концептів, щирий захват, широко розплющені очі і мимоволі промовлене вголос "Вау!" (або більш ненормативні слова захвату) - забезпечені.

Cocoon всім своїм видом демонструє, що за приблизно 5 годин проходження він хоче вражати гравця все новими концептами, які поступово поєднуються між собою у все більш комплексі і вражаючі уяву пазли. Ця жага до різноманіття також стосується і босів, де кожен з них має свій унікальний характер атак, властивостей та навіть арен і можливостей взаємодії з ними. В більшості з них гравець також отримує властивість, яка буде використана виключно в цьому поєдинку і більше ніколи не зустрінеться в грі.

Cocoon - це бездоганно виконаний, безкінечно винахідливий та безкомпромісний пригодницький пазл, який запам'ятається надовго завдяки своєму інопланетному та сюрреалістичному аудіо-візуалу, вражаючим креативністю дизайном пазлів, які як слід протестують ваше просторове, і не тільки, мислення, винахідливими босами і можливо навіть екзистенційними роздумами.

Mega Man 2, яку я тепер буду називати "Save Scumming Game", пройдено. Мій перший Мега Мен і до такого я був не готовий. Під кінець виюзав 100(!) сейв стейтів. Якийсь ад з проб та помилок, за яким ховається дійсно оригінальний платформер з нелінійним проходженням рівнів та унікальними босами, до яких потрібен свій особливий підхід і використання здібностей, арсенал яких поповнюється з кожним вбитим творінням головного лиходія. Ну і як всі вони використовуються в фінальному рівні - це окремий респект. Для свого часу мала б бути не тільки жопо-розривна, а й мозко-виносяща річ. Рекомендую тільки шизам яким подобаються страждання.